Угода про утворення третейського суду не може бути оспорена в суді

02.10.2017 10:50

Задовольняючи позов про визнання угоди про утворення третейського суду недійсною, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при укладенні угоди про утворення третейського суду від імені малолітньої дитини діяла лише її мати, а позивач як батько дитини своєї згоди на вчинення такої угоди не надавав, участі у розгляді справи третейським судом не брав, унаслідок чого відповідно до положень ст. 48 ЦК УРСР 1963 року вказана угода є недійсною. Доводи про пропуск позовної давності є безпідставними, оскільки позивач довідався про угоду про утворення третейського суду лише 31 червня 2016 року (9 вересня 2002 року було укладено угоду про утворення третейського суду), отже, строк позовної давності ним не пропущено. 

Колегія суддів ВССУ не погодилась із такими висновками й зазначила таке.  

Положеннями ЦК України та вимогами ЦПК України не передбачено оспорення угоди про утворення третейського суду, а передбачено лише оспорення угоди про передачу справи до третейського суду чи рішення третейського суду, унаслідок чого у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України суди не визначились, чи може бути угода про утворення третейського суду предметом судового оскарження.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Аналіз ст. ст. 2, 3 додатку 2 Положення про третейські суди, додатку до ЦПК УРСР, чинних на час виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що угода про утворення третейського суду є лише процесуальним документом.

Позовна давність за ст. 256 ЦК України – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України визначено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас стороною заявлено про застосування строку позовної давності.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об’єктивні (сам факт порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

 Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№ 6-9649 св 17) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

 

Меню
Рух справ
Контакти:
Судовий збір
Офіційне видання
Повідомити про корупційне правопорушення