Неправильне встановлення характеру спільних правовідносин та застосування відповідної норми права потягло за собою скасування судового рішення

27.02.2017 10:39

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, виходив із того, що позивачем не доведено наявність вини відповідачів у завданні йому шкоди, виходячи з деліктних правовідносин.

Колегія суддів ВССУ не погодилась з таким висновком апеляційного суду.

Судом установлено, що між жителями села тривалий час існує усна домовленість (колективна угода) про спільне випасання належної їм великої рогатої худоби в одній череді, яке здійснюється власниками корів почергово на місцевих пасовищах, згідно з якою сім’я (господарство) повинна відпасти колективну худобу за встановленим графіком.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

За змістом ст. 6, ч. 1 ст. 627, ст. 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За положеннями ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Таким чином, між власниками великої рогатої худоби, зокрема й сторонами у справі, виникли зобов’язальні правовідносини щодо спільного випасання належної їм великої рогатої худоби, яке саме по собі включає і обов’язок по збереженню худоби на час її випасу, тобто спільна діяльність (ст. 1130 ЦК України), а не деліктні правовідносини.

Проте апеляційний суд не врахував, що відповідно до усної домовленості про випас корів у спільній череді почергово відповідачі, прийнявши на себе обов’язок щодо збереження худоби  на час випасу, не проявили турботливості та обачності, найнявши інших осіб, які виконують допоміжну роль в умовах випасання худоби за визначеною черговістю, не перевірив чи такі дії відповідачів є належним виконанням ними зобов’язання щодо випасу стада корів.

При цьому відповідачі не позбавлені права регресної вимоги до осіб, яким передоручили випас корів (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№6-23245 св 16) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Меню
Контакти:
Рух справ
Судовий збір
Офіційне видання