Належна юридична техніка – гарантія якості законодавства та запорука єдності судової практики

03.11.2017 14:04

2-3 листопада 2017 року в Червоному корпусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувається III міжнародна науково-практична конференція «Проблеми законодавчого регулювання порядку розробки та прийняття нормативно-правових актів», присвячена актуальним питанням юридичної техніки, законотворення і правозастосування, моніторингу законодавчої ефективності та якості українського законодавства.

Участь у конференції взяв суддя, секретар Пленуму ВССУ, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного процесу Дмитро Луспеник.

Відкрив захід керівник Лабораторії академічних досліджень правового регулювання та юридичної техніки, доктор юридичних наук, професор Ілля Шутак. З вітальним словом виступили ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід Губерський; президент Національної академії правових наук України (НАПрНУ), доктор юридичних наук, професор Олександр Петришин; директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрНУ Юрій Шемшученко; віце-президент НАПрНУ, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрНУ Володимир Тихий, ректор Національної шкоди суддів України, доктор юридичних наук Микола Оніщук

У ході пленарного засідання Дмитро Луспеник виступив з доповіддю на тему «Процесуальні презумпції та фікції як юридико-технічні способи перерозподілу обов’язків з доказування у судовій практиці».

У своєму виступі доповідач звернув увагу на те, що судді, говорячи про юридичну техніку, вкладають у це поняття насамперед систему практичних навичок складання нормативних актів та їх реалізації, а це, безперечно, наближує теорію права до практики і дає практичні навички при відправленні правосуддя.

Така вимога до законодавства, як критерій якості, наголосив Дмитро Луспеник, робить законодавство дійсним регулятором суспільного життя. Проте не все законодавство є якісним, від чого страждають судді, споживачі суддівських послуг, і це відбивається на єдності судової практики. Так, на прикладі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який у порушення загальної вимоги до структури правового документа не містить обов’язкових його елементів: вступної та заключної (прикінцевої) частини, та який не дозволив забезпечити єдність судової практики при його застосуванні, доповідач продемонстрував, що соціальна реальність, на жаль, не знайшла адекватного відображення в праві.

Водночас секретар Пленуму ВССУ звернув увагу на те, що відповідно до змін, внесених до Конституції України щодо правосуддя, саме на суд, а не на Конституційний Суд України, наразі покладено обов’язок тлумачення правових норм, тобто закону, при вирішенні конкретного спору у передбачений процесуальним законом спосіб.

Надалі Дмитро Луспеник зупинився на таких юридико-технічних способах юридичної техніки, як правові презумпції та правові фікції.

Беззаперечно, правові презумпції (тобто припущення, основане на вірогідності) – це виключні способи формування змісту права. Законодавець використовує їх від безвиході, хоча і розуміє, що, можливо, припущення не підтвердиться, але якщо щоразу його перевіряти, це буде дорого і в фінансовому плані, і в часовому. При цьому правові презумпції вносять визначеність для вирішення судових справ і дозволяють вийти з юридичного тупика. По суті вони відіграють стабілізуючу роль у правовому регулюванні.

Правові фікції у нормах права та в судовій практиці зустрічаються значно рідше, ніж правові презумпції. У судовій практиці трапляються настільки складні життєві ситуації, що вкрай важко встановити їх абсолютну достовірність. Фактично це юридична хитрість для того, аби досягти безспірного рішення. Вони також усувають невизначеність у правовому регулюванні, сприяють захисту порушеного права, полегшують встановлення обставин.  

Суддя ВССУ навів правові презумпції та фікції у нормах процесуального закону щодо правила розподілу доказових обов’язків, які утворюють складну систему, в яку разом із загальними положеннями, закріпленими законом, входять численні несистематизовані спеціальні положення, і на прикладі судових справ довів їх ефективність, застерігши про необхідність їх правильного оформлення в судових рішеннях.

Дмитро Луспеник зазначив, що фікція і презумпція, як спеціальні прийоми законодавчої техніки, є різними за своїм змістом. Так, закріплюючи доказову презумпцію, законодавець виходить з більшого або меншого ступеню ймовірності існування тієї чи іншої обставини, що у більшості випадків допускає можливість її спростування. При формулюванні фікцій законодавець виходить з того, що обставини, яка визнається існуючою, насправді немає і в дійсності (або навпаки).

Процесуальна фікція, на відміну від презумпції, не може розглядатися як спосіб перерозподілу доказових обов’язків, оскільки закріплена в законі фікція повністю звільняє особу від доказування обставини, яка фікцією визнається за існуючу. 

Суддя ВССУ зазначив, що вищестоящі судові інстанції не повинні ігнорувати законодавчо встановлені процесуальні презумпції і фікції та скасовувати судові акти у разі їх правильного застосування судами нижчестоящих інстанцій та правильного процесуального оформлення.

На завершення від імені Лабораторії академічних досліджень правового регулювання та юридичної техніки професор Ілля Шутак презентував ВССУ книги та підручники щодо юридичної техніки, законотворення, моніторингу законодавчої ефективності тощо. 

Меню
Рух справ
Контакти:
Судовий збір
Офіційне видання
Повідомити про корупційне правопорушення