Михайло Вільгушинський: «Формування єдиної судової практики можливе лише за умови однакового застосування судами всіх спеціалізацій та інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства»

На цьому наголосив заступник Голови ВССУ Михайло Вільгушинський під час міжнародної науково-практичної конференції «Забезпечення єдності судової практики − основне завдання вищих судових органів держави», яка відбулася 19 квітня 2012 року.

Захід організовано Верховним Судом України за підтримки Німецького фонду міжнародного правового співробітництва та Центру суддівських студій. Участь у ньому взяли судді ВССУ, Верховного Суду України, Вищого адміністративного та Вищого господарського судів України, апеляційних та місцевих судів, представники Конституційного Суду України, Вищої ради юстиції, Національної школи суддів, Міністерства юстиції України, провідні науковці-правники, а також міжнародні експерти та представники дипломатичних установ.

У рамках запланованих чотирьох сесій учасники конференції обговорили питання єдності судової практики як складової принципу верховенства права, забезпечення єдності судової практики Верховним Судом України й вищими спеціалізованими судами, зокрема позапроцесуальні повноваження Верховного Суду й вищих судів щодо зазначеного аспекту. Під час другої сесії на тему «Судові рішення вищих судових органів держави у механізмі забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства» судді та правники з європейських держав розповіли про досвід своїх країн у забезпеченні єдиної судової практики.

Михайло Вільгушинський у своїй доповіді, присвяченій темі позапроцесуальних повноважень Верховного Суду й вищих судів щодо забезпечення єдності судової практики, акцентував увагу на змінах, яких зазнала інстанційна побудова вітчизняної судової системи, що суттєво вплинуло на існуючі види судочинства та стадії процесу, а як наслідок – і на повноваження відповідних органів судової влади.

«Зокрема, – зазначив доповідач, – відповідно до статті 32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) до компетенції вищого спеціалізованого суду віднесено забезпечення однакового застосування судами у своїй діяльності норм Конституції України та законів України шляхом надання методичної допомоги на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Крім того, саме суди касаційної інстанції уповноважені надавати спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Усі зазначені повноваження існують та законодавчо закріплені на паритетних засадах. Однак якщо реалізація деяких з них, зокрема аналіз судової статистики чи узагальнення судової практики, метою яких є досягнення конкретних, «вузьких» цілей, наприклад, своєчасного виявлення диспропорцій тих чи інших суспільних відносин, можлива і без використання інших повноважень, то якісне надання методичної допомоги чи рекомендаційних роз’яснень можливе лише за умови комплексного застосування їх сукупності.

Використовуючи дані судової статистики, беручи до уваги недоліки, виявлені внаслідок узагальнення судової практики, вищий спеціалізований суд надає судам нижчого рівня методичну допомогу різними засобами, найпоширенішими серед яких, зокрема у ВССУ, є: надсилання інформаційних та оглядових листів судам нижчих інстанцій; безпосередній виїзд у регіони суддів ВССУ; участь останніх як лекторів у різних навчальних заходах, організованих для суддів нижчих інстанцій, надання рекомендацій тощо. Звичною є практика стажування суддів і працівників апарату суду, підвищення їх кваліфікації.

За період роботи ВССУ на адресу нижчих судів було надіслано понад 20 інформаційних листів щодо застосування окремих норм законодавства при розгляді цивільних і кримінальних справ.

Попри це, особливої уваги в напрямі реалізації повноважень заслуговує надання вищими спеціалізованими судами роз’яснень рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції, що згідно з положеннями Закону є прерогативою пленуму вищого спеціалізованого суду.

Такий підхід законодавця щодо віднесення зазначеного повноваження до компетенції саме вищих спеціалізованих судів є цілком логічним і виваженим. Діючи як суди касаційної інстанції, вищі спеціалізовані суди розглядають справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом, а відтак мають безпосередній доступ до судової практики та можливості її формування і коригування.

Положеннями Закону також визначено, що лише після формування судової практики, проведення її узагальнення, як наслідок – виявлення недоліків при розгляді справ, вирішення питання щодо можливих шляхів їх усунення, може бути прийнято рішення про надання відповідних рекомендаційних роз’яснень. Така «стадійність» є цілком обґрунтованою, зважаючи на те змістовне навантаження, яке покладається на постанови пленуму вищого спеціалізованого суду. Адже роз’яснення вищого спеціалізованого суду щодо застосування тих чи інших норм законодавства скеровуються не лише до органів судової влади, а й мають загальний характер. Усім відомо, що вони широко використовуються у правозастосовчій діяльності адвокатами, прокурорами, громадянами, підприємствами та організаціями, оскільки, зокрема, виконують превентивну функцію, слугуючи певним запобіжником неправильного застосування норми закону спеціалізованими судами.

Рекомендаційні роз’яснення пленуму відображають не тільки позицію вищого спеціалізованого суду. Вони виступають також вагомим чинником у процесі формування наукової думки. До роботи над проектами постанов, підготовка яких потребує наукового забезпечення, залучаються висококваліфіковані фахівці у галузі права, які входять до складу Науково-консультативної ради. Здебільшого вони мають науковий ступінь доктора наук, очолюють провідні наукові установи та кафедри за відповідними напрямами своїх наукових інтересів. Розробка за участі науковців роз’яснень вищого спеціалізованого суду має фахове наукове підґрунтя. Таким чином, прийняттю кожного рекомендаційного роз’яснення передує тривала та кропітка робота.

Зазначу, що за період роботи пленуму ВССУ було прийнято сім постанов, які мають роз’яснювальний характер щодо застосування законодавства при розгляді певних категорій як цивільних, так і кримінальних справ. Окремі з них викликають неабиякий суспільний інтерес, наприклад постанова пленуму «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», прийнята 30 березня 2012 року.

У цьому контексті слід наголосити, що єдність судової практики необхідно забезпечувати узгодженими діями вищих спеціалізованих судів у напрямку її формування. Не мають права на існування дві, три постанови пленуму різних вищих спеціалізованих судів, які регулюють одні й ті ж правовідносини і при цьому є різними за своїм тлумаченням норм законодавства та змістовним навантаженням. Інакше це призведе до колапсу у судовій системі держави.

Тому, на мій погляд, необхідно вирішити питання про обов’язкову участь у засіданнях пленуму вищих спеціалізованих судів представників вищих судів інших спеціалізацій та Верховного Суду України, попереднє направлення до них проектів постанов пленуму та врахування їх позиції, а також надсилання на їх адресу уже прийнятих постанов.

У контексті зазначеного особливої уваги потребує питання співвідношення позапроцесуальних повноважень вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України як найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції. Адже, як неодноразово зазначали теоретики права, забезпечення єдності судової практики в національній правовій системі може стати реальністю лише за умови об’єднання зусиль на різних напрямках юридичної та політико-правової діяльності.

Відсутність у Верховного Суду України повноважень щодо надання методичної допомоги судам нижчих інстанцій, у тому числі рекомендаційних роз’яснень, обумовлено тим, що законодавець відніс їх до компетенції судів касаційної інстанції. Останні є «ближчими» до судів, які безпосередньо тлумачать та застосовують норму закону при розгляді конкретної справи, а відтак – формують судову практику. Маю зазначити, це є нормальний підхід, сприйнятий у країнах континентальної системи права. Водночас неправильно було б нехтувати тим величезним досвідом та знаннями, які накопичив Верховний Суд України за десятиліття своєї роботи. Співпраця у напрямку забезпечення єдності судової практики є необхідною умовою правильного застосування судами національного законодавства на шляху розбудови правової держави, в якій людина визнається найвищою соціальною цінністю. Саме консолідація зусиль вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України може стати потужним чинником у формуванні єдиної стабільної судової практики як джерела права, що поглиблює та доповнює закон. Цю співпрацю, на мій погляд, варто розпочати насамперед із визначення її критеріїв та напрямків. Звичайно, це питання є непростим, а тому потребує глибокого та детального опрацювання, виваженого підходу і в подальшому може стати окремою темою для започаткування нової дискусії», – підсумував Михайло Вільгушинський.