Для спростування недостовірної інформації та захисту честі й гідності суди повинні правильно розмежувати оціночні судження від тверджень про факти. При цьому спростування недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності

07.11.2017 10:13

Задовольняючи позов про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що поширена відповідачем інформація стосовно позивача є недостовірною та такою що порушує його права, свободи, порочить честь і гідність та ділову репутацію, оскільки на її підтвердження належних доказів не надано.

Колегія суддів ВССУ не погодилась із такими висновками й зазначила таке.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримання своїх поглядів, одержання і передання інформації та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Колегія суддів ВССУ зазначила, що з урахуванням змісту ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Судам слід оцінити те, чи є поширений вислів суб’єктивною оцінкою дійсних фактів, подій і чи подані вони в формі, що адекватно, недвозначно характеризують суб’єктивний характер судження, чи викладені вони у формі категоричного висновку, якоїсь оцінки певних фактів, які при судовому розгляді виявилися неправдивими, – йдеться у судовому рішенні ВССУ.

Крім того, колегія суддів ВССУ не погодилась з доводами касаційної скарги про те, що телерадіокомпанії не несуть відповідальності за інформацію, яка не відповідає дійсності, що була поширена у прямому ефірі особами, які не є працівниками телерадіокомпанії, а тому слід було довести вину цієї компанії. Проте, оскільки жодних вимог цивільно-правової відповідальності до ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» не заявлено, а вимоги про спростування недостовірної інформації не є способом цивільно-правової відповідальності, так як не має компенсаційного та майнового характеру, то на засоби масової інформації може бути покладено обов’язок опублікувати спростування, у разі доведення її недостовірності.  

Із повним текстом ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№6-13198 св 17) можна буде ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Меню
Рух справ
Контакти:
Судовий збір
Офіційне видання
Повідомити про корупційне правопорушення